Жив собі простий парубок Іван, що пас ягнята на селі. І не спав він ночами –тільки думав про Галю, про яку йому розповіли селяни. І прийшов до нього якось Морфей, і сказав:
- Горілку хильнеш – козак будеш; а Колу вип’єш – негром станеш!
І випив Іванко, “От міцне пійло!” – подумавши, і потемніло в очах його, а потім розвиднілося. І до того міцна горілка була, що ставок йому дзеркалом здався. І шубовснув Іван у ставок, де й прокинувся наступного дня, лисим і облізлим. І прийшов знову до нього Морфей, витягнув із ставка і в людську подобу його привів – Іван-бо таким страшним став, начебто ота жабка в болоті.
І пішли вони, Іванко й Морфей, на Січ до товариства, бо сказав йому Морфей, що нічого йому, лобурю, по селам ягнят пасти – краще вже бусурманину пику натерти, ніж отак по селу маятися. 
І ходив Іван з Морфеєм та Котигорошком до старої Баби Яги у дикий ліс. І напророчила йому Баба яга, що буде він козак хоч куди.
І так воно й сталося. Багато чого було: і в печері татарина Іванко ведмедю на з’їдання віддав (той потім цілий й неушкоджений з нього виліз), і гопака під кулями танцював, і віз з волами вдержав… Славно тоді Іван з товариством гуляв!
А ще кажуть люди, що кулі бусурманські він на льоту хапав та назад по ляшим мордам запускав; та брехня то все! Ніяких куль він на льоту не хапав, то лише усяким охочим до зеленого змія приверзлося, та й Баба Яга свого не впустить – шепнула дещо, та й приверзлося таке козакам з п’яного діла.
А от те, що Галя Іванка нашого з того світу витягла – ото свята правда…
Та про це вже в іншій історії.